Навчально-методична робота

 До теоретичного семінару «Організація роботи з дітьми  за Базовим компонентом дошкільної освіти»

Підготувала пр.психолог Воронкевич І.М. 03.12.2021 р.

Сучасний  заклад дошкільної освіти відкритий для  усіх дітей.  Включення дітей з особливими потребами в освітній процес дошкільного навчального закладу змінює передусім установки педагогів на розуміння особливостей розвитку дітей та врахування їхніх особливих потреб та потенційних можливостей розвитку в навчально - виховній роботі. Особливості дітей із порушеннями психофізичного розвитку неможливо нівелювати, тому потрібно змінювати організацію освітнього процесу в групі задля вирішення завдань навчання, виховання і розвитку всіх дітей в групі.Виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти стосовно дітей з ООП забезпечується з урахуванням їхніх задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних психічних і фізичних можливостей та у тій формі, яка для кожної дитини є найбільш оптимальною (Закон України «Про дошкільну освіту» від 01.01.2021р. №2628-ІІІ).

Закон України  Про дошкільну освіту №2628-ІІІ від 01.01.2021 року:

Стаття 3. Державна політика у сфері дошкільної освіти

1. Держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття.

2. Держава:

· надає всебічну допомогу сім'ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини;

· забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і комунальних закладах дошкільної освіти у межах державних вимог до змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти (Базового компонента дошкільної освіти) та обов'язкову дошкільну освіту дітей старшого дошкільного віку;

{Абзац третій частини другої статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2442-VI від 06.07.2010}

· забезпечує доступну і безоплатну дошкільну освіту в державних і комунальних закладах дошкільної освіти дітям з особливими освітніми потребами з урахуванням особливостей їх інтелектуального, соціального і фізичного розвитку у тій формі, яка для них є найбільш зручною та ефективною;

{Частину другу статті 3 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2541-VIII від 06.09.2018}

· піклується про збереження та зміцнення здоров'я, психологічний і фізичний розвиток дітей;

· сприяє розвиткові та збереженню мережі закладів дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

 

  Базовий компонент дошкільної освіти — це державний стандарт (далі — Стандарт), що визначає вимоги до обов’язкових компетентностей та результатів освіти дитини дошкільного віку (6 (7) років), а також умови, за яких вони можуть бути досягнуті відповідно до міжнародних стандартів якості освіти.

  Мета Стандарту — збереження самоцінності дошкільного дитинства, визначення особливостей та вимог до рівня розвиненості, освіченості та вихованості дитини дошкільного віку, забезпечення наступності між дошкільною та початковою освітою.

  Дошкільна освіта є невід’ємним складником та першим рівнем у системі освіти (нульовий рівень Національної рамки кваліфікацій), стартовою платформою особистісного розвитку дитини.

  Стандарт спрямований на забезпечення рівного доступу до дошкільної освіти всіх дітей раннього та дошкільного віку, зокрема дітей з особливими освітніми потребами, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; утвердження людської гідності та гуманних взаємин між дітьми та батьками-вихователями в дитячих будинках сімейного типу; соціальну підтримку сім’ї та родинних стосунків. Виконання вимог Стандарту забезпечується з урахуванням задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних психічних і фізичних можливостей дитини в найбільш оптимальній для кожної дитини формі.

  Стандарт, орієнтований на збагачення виховних традицій українського суспільства сучасними досягненнями та прогресивними світовими тенденціями у сфері освіти.

  В основу Стандарту покладено традиційні для дошкільної освіти ідеї гуманістичної педагогіки, спрямовані на гуманне ставлення до дитини, теорії природовідповідності, за якою у дитини треба розвивати задатки та здібності, зберігаючи її природу, ідеї про патріотичне і громадянське виховання, ідеї про використання казки та гри у гармонійному розвитку особистості та актуальну для сучасного етапу розвитку дошкільної освіти в Україні ідею солідарної відповідальності держави, громади, родини, фахівців педагогічної освіти й інших професій, причетних до піклування, догляду та розвитку дітей раннього і дошкільного віку.

  Одним із критеріїв, що визначають успішність організації інклюзивної форми навчання в закладі дошкільної освіти є створення ефективної команди супроводу. Кожному учаснику команди психолого-педагогічного супроводу необхідно розуміти свої власні обов’язки, аби правильно визначати вузькі завдання для досягнення дитиною успішності, та доповнювати своїм унікальним досвідом загальну роботу колег.   

 

 

 

 

24 травня 2019 року на базі Золочівського інклюзивно-ресурсного центру відбувся навчальний семінар для практичних психологів та вихователів закладів дошкільної  на тему: «Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку». Семінар провела Мар'яна Єсип, кандидат психологічних наук, акредитований когнітивно-поведінковий терапевт у роботі з дітьми, підлітками та дорослими, психолог центру здоров'я і розвитку «Коло сім'ї» (м. Львів).

В ході семінару учасники ознайомилися з сутністю та основними ознаками гіперактивного розладу з дефіцитом уваги як одним із найпоширеніших поведінкових розладів у дітей. Для педагогічних працівників актуальною була інформація про важливість вчасного виявлення та допомоги дітям з гіперактивним розладом. Адже дітям з ГРДУ важко контролювати свою поведінку, увагу, емоції – і це без належної підтримки та допомоги це може спричиняти проблеми в навчанні, стосунках та вторинні проблеми у різних сферах життя.

У практичній частині семінару ведучою було проведено вправу, яка проілюструвала необхідність комплексного та багатоаспектного підходу до процесу регулювання поведінки дитини з гіперактивним розладом в умовах закладу освіти. Слухачі семінару отримали можливість придбати наукову літературу з даної проблематики, поділитися власним досвідом педагогічної діяльності та отримати відповіді на запитання.

Засідання творчої групи практичних психологів та соціальних педагогів закладів освіти на тему "ПРОФІЛАКТИКА БУЛІНГУ В УЧНІВСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ"

ЯВИЩЕ БУЛІНГУ: ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТА ЙОГО РІЗНОВИДИ

ЩО ТАКЕ БУЛІНГ?

Науковці досліджують явище булінгу вже протягом десятиліть, але й досі не існує єдиного визначення даного поняття. Аналіз наукових джерел засвідчив, що багато дослідників часто звертаються до визначення булінгу, що першим запропонував Д. Ольвеус: «Булінг – ситуація, в якій учень неодноразово піддається негативним діям з боку одного чи кількох інших учнів». Термін «негативні дії» включає в себе досить різноманітну поведінку – від невербальних проявів агресії, як ворожі погляди та зачіпання, до серйозних фізичних нападів. Д. Ольвеус наголошує на важливій характеристиці ситуації булінгу – повторюваності негативних дій, тим самим розмежовуючи булінг та одиничні незначні випадки агресії. Також, автор першим визначив, що булінг можу бути прямим – фізична агресія (удари, штовхання, щипання, плювання, кусання, залякування, обзивання, жорстокі жарти, утискання через соціальний статус, релігію, расу, доторки сексуального характеру), та не прямим, що проявляється переважно у емоційній та пасивно агресивній поведінці (ізоляція, виключення, поділ на категорії нижче і вище, ненависний погляд, непристойні жести, написання графіті, поширення пліток). 

Першим офіційним визначенням булінгу, що стали використовувати в судовій практиці у Великобританії, стало визначення Хелда: «Булінг – це тривале фізичне або психологічне насильство, яке чинить одна особа або група осіб по відношенню до особи, яка нездатна захистити себе в даній ситуації, з усвідомленим бажанням завдати болю, залякати або спричинити стрес іншій особі». 

ВИДИ БУЛІНГУ

Аналіз наукових джерел засвідчив, що більшість науковців погоджуються з тим, що булінг виявляється не тільки в фізичній агресії, а й у вербальній: обзивання, поширення чуток, соціальне відторгнення та ізоляція. При цьому, дослідження показують, що хлопці більш схильні до фізичної агресії, в той час серед дівчат більш поширена вербальна, стверджують А. Бардлі та Д. Фарінгтон. За даними Л. МакКадена багато дітей вважає, що якщо вони фізично не завдали шкоди іншому – це не є булінг. Навіть деякі вчителі відмічають, що різноманітні вербальні напади не потрібно вважати булінгом. Так, Р. Хазлер дійшов висновку, що дорослі люди та вчителі у школах зокрема вважають вербальний вид булінгу нормальним та невинним явищем. Ці дані підтверджують дослідження М. Болтона, який визначив, що один з чотирьох вчителів вважає, що до булінгу не відноситься обзивання, поширення чуток, ворожі погляди та відбирання речей. Натомість, найбільш поширеними на думку вчителів видами булінгу є побиття, штовхання, примус до небажаних дій і залякування. На додаток, А. Шилдс та Д. Кікчеті отримали переконливі дані про те, що вчителі та працівники освіти вважають, що саме фізичне знущання має більш тяжкі наслідки, ніж психологічне та соціальне. Ці дані викликають сильне занепокоєння, оскільки вчителі не вважають елементи соціального виключення загрозливими. Однак, науковці стверджують, що довготривалі наслідки соціального виключення мають деструктивний вплив на психологічне здоров’я його учасників. При цьому емоційне знущання серед учнів складніше відслідкувати для педагогів та довести факт його здійснення.

І. Ріверс та П. Сміт виділяють три типи агресії, якими характеризується ситуація булінгу: пряма фізична, пряма вербальна та непряма агресія. Пряма фізична агресія передбачає прямий фізичний контакт учасників булінгу – штовхання, побиття, лупцювання ногами та ін. Пряма вербальна агресія включає використання прізвиськ та обзивання, погрози. Найскладніше помітити та довести факт скоєння непрямої агресії, яка включає в себе таку поведінку як поширення пліток та неправдивої інформації про жертву. Якщо пряму фізичну агресію можна об’єктивно спостерігати, то непряма агресія часто призводить до залучення «третьої сторони».

Окрім прямої та непрямої агресії виокремлюють булінг сексуального характеру, булінг на основі нетерпимості та упередженості, та хейзинг. Так, булінг сексуального характеру складається з типових проявів булінгу з елементами сексуального насильства: вербальні (погрози сексуального насильства, жарти, принизливі коментарі щодо сексуальної активності жертви), фізичні (торкання, обійми сексуального характеру, смикання нижньої білизни, сексуальні напади) та емоційні приниження (поширення чуток, написання поміток сексуального характеру – наприклад, в роздягальнях, вульгарні жести). Підґрунтям булінгу на основі нетерпимості є упереджене ставлення до певної особи або групи осіб через їх релігію, расу, походження, сексуальну орієнтацію, фізичні чи психічні вади. Хейзинг як форма агресивної поведінки зазвичай полягає у залякуванні та приниженні у процесі посвяти або прийняття то певного клубу, групи, спортивної команди тощо. Так, жертву змушують до різних неприйнятних дій, через які вона стає посміховиськом для інших, що принижує її честь та гідність.

З розвитком інформаційно-комунікаційних технологій та мережі Інтернет, особливої актуальності набуває поява такого виду булінгу як «кібербулінг» (cyberbullying) – форма поведінки, яка полягає у розсиланні повідомлень, фотографій та відео агресивного та образливого характеру з використанням нових інформаційних та комунікаційних технологій.

Прикладами кібербулінгу можуть бути: показ або відправлення на електронну пошту жертви грубих, образливих текстових повідомлень; передражнювання жертви в режимі он-лайн або розміщення особистої інформації, фото або відео, спрямованих на заподіяння шкоди або приниження іншої дитини; ведення блогів або форумів в соціальних мережах, метою яких є дискредитація жертви, заподіяння їй психологічних страждань. На думку багатьох дослідників, саме цей вид булінгу стає домінуючою формою залякування, що часто поєднується з іншими видами булінгу.

Д. Ольвеус виділяє наступні види булінгу: вербальний булінг, що включає принизливі ко3ментарі і використання прізвиськ; соціальне виключення або ізоляція; фізичні знущання, такі як удари, стусани, штовхання, плювання; поширення чуток; відбирання грошей або інших речей, їх псування; погрози або примушення виконувати які-небудь дії; расистський булінг; сексуальний булінг.

Проаналізувавши наукові джерела ми дійшли висновку, що формами булінгу є фізичний, психологічний, соціальний, сексуальний та кібербулінг.  Прикладами фізичного булінгу – найбільш помітного, однак, який складає менше третини випадків булінгу є: побиття учня або його штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, ляпаси, пошкодження та знищення одягу, особистих речей жертви, а також погляди, жести, образливі рухи тіла та міміки обличчя. Словесні образи, погрози, ворожі насміхання або жарти, принизливі обзивання, використання прізвиськ, жорстока критика, висміювання, агресивні зауваження, записки з погрозами застосування насилля, поширення неправдивих обвинувачень, ворожих чуток та пліток – належать до психологічного виду булінгу. Соціальний ж вид булінгу, проявляється в систематичному приниженні почуття гідності потерпілого шляхом ігнорування, ізоляції, уникненні, соціальному виключенні, відмові від спілкування, маніпуляціях, залякуванні, шантажі, поширенні записок, пліток або написів про жертву так, щоб вона це помітила.

ДИТИНА-ЖЕРТВА БУЛІНГУ: ЯКА ВОНА ТА ЯКОЇ ДОПОМОГИ ПОТРЕБУЄ?

Аналіз наукових джерел засвідчив, що існує багато типологій  жертв булінгу. За класичним підходом Д. Ольвеуса розрізняють пасивних та провокативних жертв. Пасивні жертви більш тривожні і невпевнені, ніж звичайні учні, і виявляють тенденцію бути більш обережними, сензитивними, схильними до відходу в себе. Їх типова реакція на булінг полягає не в тому, щоб чинити опір, а в тому, щоб спробувати уникнути кривдників. Їм властиве негативне ставлення до самих себе, вони можуть перебувати на самоті, не проявляти агресії і віддалятися від групи однолітків. Покірні жертви страждають від низького почуття власної гідності, часто вважають себе невдахами, дурними, сором'язливими і непривабливими людьми. Хоча провокативні жертви також характеризуються стривоженістю, вони намагаються себе захистити і відчувають неприязнь до пасивних жертв. Більш того, така дратуюча гіперактивна поведінка та запальність провокативних жертв часто є причиною булінгу. За даними                             Д. Ольвеуса, приблизно одна з п’яти жертв булінгу – провокативна.

Д. Перрі та С. Касел пропонують дві класифікації жертв булінгу. Перша класифікація стосується особливостей поведінки, згідно якої існують низько агресивні та високо агресивні групи жертв. Високо агресивні жертви описуються як емоційно нестабільні. У ситуації булінгу вони характеризуються комбінацією з тривожних і агресивних реакцій, легко дратуються і впадають у гнів, піддаються провокаціям. Їх швидко охоплюють неприязні почуття в провокаційній ситуації, і вони стають не здатні правильно інтерпретувати наміри чи висловлювання. Так, агресивні жертви і схожі, і відрізняються від агресорів і пасивних жертв – вони агресивні, як «кривдники», але не використовують агресію в якості інструмента для досягнення мети. Однак такі жертви не тільки починають чинити опір булінгу, але й залучають інших до цієї ситуації. Вони використовують агресію в якості помсти за провокацію з боку ровесників, яких вони сприймають як загрозу. Дані жертви відрізняються від агресорів ще й тим, що не обирають систематично в якості мети агресії більш слабких дітей, а використовують її в результаті втрати самовладання. Агресивні жертви схильні до заниженої самооцінки, низького ступеня соціальної підтримки. Це вкрай важливо, тому що така підтримка буферизує ефект у напруженій ситуації і допомагає впоратися з нею. Позитивні відносини з іншими мінімізують психологічний вплив ситуації і оптимізують регуляцію поведінки людини. Діти, які відчувають недолік соціальної підтримки, більш схильні бути жертвами. Агресивні жертви найменш популярні серед дітей і найбільш відторгнуті однолітками, ними стають зазвичай хлопці. В своїй другій класифікації дослідники визначили три групи жертв: жертви, які були відторгнуті однолітками через свою віктимність; жертви, які були відторгнуті однолітками внаслідок їх агресії; жертви, які були відторгнуті через свою агресію та віктимність. 

На думку російської дослідниці О. Мальцевої,  найбільш часто жертвами шкільного насильства стають діти, які мають: фізичні вади – носять окуляри, зі зниженим слухом або з руховими порушеннями (наприклад – ДЦП), тобто ті, хто не може захистити себе; замкнуті діти або діти з імпульсивною поведінкою; мають особливості у зовнішності – руде волосся, веснянки, відстовбурчені вуха, криві ноги, особлива форма голови, повні або занадто худі; нерозвинені соціальні навички; страх перед школою; відсутність досвіду життя в колективі (домашні діти); хвороби – епілепсію, гіперкінези, заїкання, енурез, енкопрез, порушення мови – дислалія, дисграфія, дислексія; низький інтелект і труднощі у навчанні.

З образами, фізичними нападами і погрозами стикаються 82% підлітків, які не визначилися зі своєю сексуальністю і сприймаються як «занадто фемінні» (хлопчики) і «занадто маскулінні» (дівчата) або презентують себе як осіб з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. Дві третини з них відчувають себе в школі небезпечно, а рівень уникнення школи у таких дітей в п'ять разів вище середнього.

Тривалий стан тривоги може призвести до різних психічних розладів: депресії, неврозів та фобій. Крім того, постійна тривожність викликає різноманітні поведінкові порушення – адиктивну, суїцидальну, антисоціальну, аутичну поведінку особистості. Часто, у жертв булінгу розвиваються різного роду адикції – алкогольна, наркотична, тютюнова, які сприяють зменшенню тривоги та психологічної напруги. Невчасна або некомпетентна допомога жертвам булінгу, призводить до тяжких порушень поведінки, вкрай до делінквентної, коли особа з категорії «жертв» переходить до категорії «агресорів». 

Тривале знущання та цькування помітно впливає на комунікативну сферу особистості. Так, у жертв булінгу спостерігається розпад комунікативних вмінь, відсутність бажання або страх спілкуватися з іншими. Вкрай негативними наслідками тривалого булінгу є порушення функцій мовлення – втрата здатності чітко вимовляти та зв’язувати слова і словосполучення, заїкання, нерозбірливість мови, через страх критики або кепкування однолітків. 

Жертва шкільного булінгу зазвичай переживає широкий спектр емоцій: безпорадність, відчай, страх, гнів, фрустрацію, приниження, самотність, відчуженість та ін. Визначити, що учень переживає подібні стани можна за такими індикаторами як: раптова хвороба або прогули, часті зміни настрою, безсоння, відмова від їжі, відчуженість, неуважність, втрата інтересу до школи та навчання, залучення до бійок, зміна кола спілкування, уникнення їдальні та шкільного подвір’я, страх дороги до школи – прохання провести до школи та забрати з неї; наявність синців та подряпин, постійна втрата кишенькових грошей та особистих речей. Коли такі ознаки постійно і систематично повторюються – це свідчить про ризик виникнення булінгу. Якщо таких учнів вчасно не помітять та не нададуть відповідної допомоги педагоги, шкільні психологи, то це може призвести до більш частих прогулів та порушень дисципліни учнем, низької навчальної успішності, та навіть до спроб самогубства. Учень може повністю відокремитись від родини та друзів, звинувачуючи себе у всьому, що з ним сталося.

Виготовлені і використані  трафарети до арттерапевтичної методики "Малювання свічкою",
що символізують основні моральні якості людини

                                                                       Любов 

                                                                 Довіра 

                                                          Справедливість

                                                                    Вірність

                                                                   Надія

                                                           Щедрість

Мудрість

 Адаптація дітей різного віку до дитячого садка та школи

 Виступ на педагогічній зустрічі молодих учителів різного фаху «Крокуємо до майстерності»

 Лише той учитель, хто живе так, як навчає.

 Григорій Сковорода

      З точки зору психології, адаптаційний період – це час стресів і, породжених ними,  небажаних змін в психоемоційній та поведінковій сфері людини.  При чому, стосується це, як дітей різного віку, так і дорослих. Адже, адаптація – це пристосування організму до нових умов існування, нового оточення, до нового соціального статусу.

  Ви, молоді спеціалісти, мали змогу відчути на собі усі труднощі цього періоду, вливаючись у педагогічні колективи освітніх закладів, де працюєте. З власного досвіду, ви усвідомлюєте, що переживає дитина-дошкільник,  школяр 5-класник, учень старшої школи, переступаючи кожну вікову сходинку свого шкільного життя. Ваше завдання – створити та забезпечити найсприятливіші умови для психічного благополуччя своїх вихованців. Благополуччя дитини – це сприятливий психофізичний стан, який забезпечує оптимальне протікання  усіх її життєвих процесів, ефективне становлення навчальної, продуктивної, пізнавальної активності, формування комунікабельності та навичок спілкування.

    На жаль, світ тепер такий, як сказав поет: «Ніби хтось насіяв зла, і холонуть душі наші без тепла». Основне покликання педагога – виховувати любов, милосердя, вселити надію в дитячі душі, навчити жити, опираючись на загальнолюдські моральні чесноти. Адже доброта і чуйність, співпереживання і щиросердність, уміння розуміти чужий біль, підтримувати у важку хвилину, розрадити в горі й біді – це в характері нашого народу. Опанування та дотримання дітьми у повсякденному житті моральних правил є доброю основою соціалізації дитини, тобто її адаптації до навколишнього середовища.

   Найважливішим фактором, що забезпечує адаптацію дитини до школи, є відношення до нього учителя. Добре відомо, що положення школяра в колективі ровесників у вирішальній мірі зумовлене ставленням до нього педагога. Доброзичлива, стійка позиція  учителя сприяє успішному звиканню дитини до школи.  Видатний американський психолог Еріксон наголошував  на велике значення для розвитку особистості дитини її спілкування з учителем, якому можна довіряти. Безумовна любов дорослого насичує дитину емоційно та допомагає розвиватися. У кожної дитини є потреба, щоб її любили не за щось, а просто так.

   Практична робота

 У залі стоять 7 столів, за кожним – по 5-7 педагогів.

 На столах: аркуш паперу з невидимим малюнком, акварельні фарби, один пензлик.

Завдання: умовно поділіть аркуш на частинки за кількістю учасників за столом, по черзі беріть пензлик і замальовуєте свою ділянку улюбленим кольором або таким, який на даний момент вам подобається.

 В процесі нанесення фарб проступає малюнок, що символізує моральну якість чи почуття:

сова – мудрість;

мати з дитиною – любов, милосердя;

серце в долонях – довіру, самовіддачу;

колосся або половина яблука – щедрість;

лебідь – вірність, ніжність, духовну чистоту;

маяк – надію, оптимізм, наполегливість в досягненні мети;

ваги, терези – справедливість, виваженість, толерантність, рівність в стосунках.

Педагоги відгадують, які саме. Кольорова гама малюнка розповідає про індивідуальні особливості кожного з них.

Висновок: усі ми різні, але усі – особистості. Лише разом, створивши команду спеціалістів можна

·         навчити дітей дивуватися;

·         навчити їх ставити запитання;

·         виховати вміння вибачатися;

·         поважати себе та інших ,завжди нести відповідальність за свої вчинки;

·         змусити їх думати про себе;

·         зробити клас місцем, де діти почуватимуться в безпеці;

·         дати зрозуміти учням, що якщо вони будуть розвивати свої таланти, наполегливо працювати і прислухатися до свого серця, то обов’язково досягнуть успіху в житті.

Навчайте своїх вихованців бути щасливими і розрізняти цінність і ціну речей.

Приклади використання арт-методики «Малювання свічкою»

в процесі адаптації

Сфера застосування

Недоліки методики

1. Створення колективного малюнку на початку навчального року (розвиток комунікабельності, формування нової соціальної групи, навчання працювати в команді). 2. Як вид індивідуальної роботи педагога з дитиною (вивчення індивідуальних особливостей дитини, котра не іде на вербальний контакт). 3. Релаксаційні паузи (в процесі вивчення важкого матеріалу). 4. Робота в парах (запобігання конфліктів чи вихід з них). 5. Як метод створення логотипів до свят,  тематичних тижнів, благодійних акцій (творчий розвиток дітей, розвиток уяви і фантазії, професійне самовизначення). 6. Організація виставок інноваційних методів навчання та розвитку дітей (співпраця з батьками).

·         Використання спеціального паперу для малювання аквареллю. ·         Тривала попередня робота по виготовленню трафаретів чи шаблонів (позитив – можна придбати готові в магазинах канцелярських товарів) ·         Невидимість малюнка воском, коли створюєш його без шаблону (позитив –  зберігається ефект таємничості для самого творця)

Про  «плюси» малювання

Плюс №1. Задоволення.

 Саме це почуття  робить всіх художників як би відстороненими, адже наявність олівців, фарб та паперу змушує їх абстрагуватися від цього світу.

Плюс №2. Малювання знімає стрес.

Бувають в житті кожної людини неприємні ситуації, а діти особливо болісно реагують на сварку батьків, образу  однолітків, власні невдачі.  Малювання допомагає подолати негативні емоції і зняти напругу. Дитина захоплюється процесом, і всі свої фізичні та розумові зусилля спрямовує на малювання. Особливо малювання добре допомагає педагогам і батькам, які хочуть зрозуміти занепокоєння дітей, а також причину їх тривожності чи інших психоемоційних розладів.

Плюс №3. Відбувається самопізнання дитини.

Саме за допомогою малювання, дитина починає сприймати себе в ролі «художника», який створює образ, відповідає за свої дії, за підбір кольорів і кінцевий результат, який не піддається оцінюванню балами. Це може полегшити дитині вибір професії в майбутньому, самоутвердитися невпевненим у собі.

Плюс №4. Експерименти.

Дитина вчитися комбінувати кольори, малювати різні фігури і лінії і т.д. Вона сприймає все це як гру, але з точки зору педагогіки, це вже власний експеримент, який має неповторний кінцевий результат і може бути спокійно продемонстрований дорослим.

Плюс №5. Дитина буде мати  чим зайнятися у вільний час.

Саме діти, які відвідують різні гуртки, вміють дуже чітко структурувати свій час і знають, чим зайнятися у вільний час. Це організовує дитину, навчає дотримуватися режиму дня, розвиває самостійність. А це - гарантія дисциплінованості і відповідальності.

Плюс №6. Ефект таємничості.

Іноді впродовж усього процесу малювання, дитина не знає, що вийде на завершення. Арт-методика малювання свічкою дає можливість створювати цікаві малюнки дітям, які зовсім не вміють малювати, спонукатиме їх до невербального самовираження.

Тест  Макса Люшера

як інструмент виміру психофізіологічного стану людини

  Дізнатися педагогам та батькам  які емоції, почуття, переживання супроводжують дитину допоможе тест Люшера, заснований на припущенні про те, що вибір кольору відображає спрямованість досліджуваного на певну діяльність, настрій, функціональний стан і найбільш стійкі риси особистості.

Дана методика може бути використана:
– при дослідженні рівня комфортності дитини  вдома, в садочку, в школі;
– при виявленні емоційних переживань  дошкільнят по відношенню до майбутнього шкільного навчання;
– при діагностиці ситуації в сім’ї;
– для виявлення проблем школярів в адаптаційні періоди;
– для виявлення школярів, схильних до депресивних станів і афектних реакцій.

(детальна інформація на веб-сайті «Дитячий психолог»)

Значення кольорів за Максом Люшером

№ 1 – синій. Символізує  стан спокою, потребу у відпочинку, емоційну стабільність і задоволеність, душевну прихильність, гармонію. Особистісні характеристики кольору: чесність, справедливість, незворушність, доброта і сумлінність.

№ 2 – зелений. Символізує вольове зусилля, напругу і наполегливість, високий рівень домагань і самовпевненість, прагнення до самовираження, успіху і влади, діловитість, наполегливість і завзятість у досягненні цілей, упертість, енергійний захист своїх позицій.

№ 3 – червоний. Символізує силу волі, активність, що доходить в ряді випадків до агресивності, прагнення до успіху через боротьбу, наступальність і владність, потребу діяти і витрачати сили, лідерство та ініціативність, збудженість. Особистісні характеристики: чуйність, рішучість, енергійність, напруженість, дружелюбність, впевненість товариськість, дратівливість, привабливість, діяльність.

№ 4 – жовтий. Символізує активність, прагнення до спілкування і сприйнятливість до всього нового, оптимізм, радість і веселість, розслабленість і розкутість, оригінальність і прагнення до розширення своїх можливостей. До особистісних характеристик відносяться: балакучість, природність, відкритість, товариськість, енергійність.
№ 5 – фіолетовий. Символічне значення: вразливість, емоційна виразність, чутливість, інтуїтивне розуміння, зачарованість і мрійливість, захоплення і фантазії. Особистісні характеристики: несправедливість, нещирість, егоїстичність, самостійність.

№ 6 – коричневий. Уособлює комфорт тілесних відчуттів, прагнення до затишку і спокою, фізичну легкість і сенсорну задоволеність. Для коричневого кольору були отримані такі особистісні характеристики, як поступливість, залежність, спокій, сумлінність і розслабленість.

№ 7 – чорний. Символізує в першу чергу заперечення, закінчення чого-небудь і відмову, зречення і неприйняття, протест проти чого – або кого-небудь. У граничній формі символізує небуття. Особистісні характеристики чорного кольору: непривабливість, мовчазність і замкнутість, упертість, егоїстичність, незалежність, ворожість.

№ 0 – сірий. Символізує нейтральність і “безбарвність”, неучасть, соціальну відгородженість, свободу від зобов’язань, неврівноваженість, млявість і розслабленість, невпевненість, несамостійність і пасивність.

Основні кольори символізують наступні психологічні потреби:

№ 1 (синій) – потреба в задоволенні, спокої.

 № 2 (зелений) – потреба в самоутвердженні;
№ 3 (червоний) – потреба активно діяти і досягати успіху;
№ 4 (жовтий) – потреба в перспективі, надіях на краще, мріях.